Його великою силою і великою слабкістю була доброта, така доброта, якої не вистачало рук, щоб пестити, роздавати, обіймати, — доброта творця, безладна і нестримна, подібна до якогось відмертвіння вольового нерва, нестачі енергії, майже пороку.
Навіщо ставати дорослим, навіщо жити, думав він, якщо людина не стає доброю? Безглуздо.
Цікава риса беззахисних натур: вони як для мух горщик з медом, їм нічого не дають, але беруть у них багато. М'яка, поступлива, безкорислива людина завжди стає здобиччю натовпу. Люди здалеку чують його доброту та беззахисність.
Я хотів би допомогти всім: євреям, християнам, чорним, білим. Усі ми хочемо допомагати одне одному. Ми так влаштовані. Хочемо жити щастям інших, не їхніми стражданнями. Ми не хочемо ні ненавидіти, ні зневажати. Є місце для кожного. Земля багата і може нагодувати всіх. Життя може бути вільним і прекрасним, але ми збилися з шляху. Жадібність отруїла душі людей, спорудила бар'єри ненависті, призвела нас до страждань і кровопролиття. Ми набрали швидкість, але замкнулися у собі. Машини дають достаток, залишаючи у злиднях. Знання зробили нас цинічними, а майстерністьжорсткими. Ми багато думаємо та мало відчуваємо. Нам потрібні не машини, а людяність. Нам не вистачає майстерності, але ще більше доброти. Без них у житті панує жорстокість і придушується воля. У вас влада для створення щастя! Ви здатні дати цьому життю свободу і красу, зробити її чудовим захопленням.
А, мабуть, мабуть, я до всіх добрий! Тільки не показую цього, не можна це показувати людям, бо вони замордують. На доброго кожен лізе, як на купину в болоті... І затопчуть.
Раневську про щось попросили і додали:
— Ви ж добра людина, ви не відмовите.
— У мене двоє людей, — відповіла Фаїна Георгіївна. — Добрий не може відмовити, а другий може. Сьогодні якраз чергує другий.