А чи знаєш ти, скільки сліз залазить у чайну ложку? 127. Я підрахував, коли був у депресії. Мені стало цікаво і я подумав, що це свого роду мистецький проект. Мені хотілося кудись рухатись, а не просто плакати. Тому я почав плакати в ложку і рахувати краплі. 127. Обов'язково запиши собі на згадку. 127.
— Знаєш, я завжди думав, що напишу книгу, яка змінить погляди людей на спорт, як« Людина, яка змінила все» чи«Фаворит». Але натомість я пишу книгу про хлопця, у якого два таланти: ловити м'ячі і не ловити хламідії. — Я фотографую гамбургери. Знаєш у коледжі я хотів бути Енні Лейбовіц чи Річардом Аведоном, знімати людську суть, а зараз я роблю гарним фаст-фуд, щоби американці товстіли. Я не творець, я торговець смертю.
Тепер я розумію, що означає перегоріти. Саме це зі мною сталося. Я перегорів. Щось у мені згасло, і все стало байдуже. Я нічого не робив. Ні про що не думав. Нічого не хотів. Нічого.
Дивно, саме в такі похмурі, холодні дні депресії я ніколи не бував. У негоді я відчуваю, що природа немов у згоді зі мною, з тим, що на душі. І навпаки – варто з'явитися сонцю, коли на вулицях грають дітлахи, коли всі радіють чудовому дню, я почуваюся жахливо. Така ось несправедливість: навколо все це пишнота - але мені в ньому місця немає.