Вона — демон. Мій особистий демон.

Навіть у найчистішій і найсвітлішій душі живе демон. Крихітний, непомітний, безневинний, він чекає свого часу. Чекає зручного моменту, щоб зжерти сяюче світло і викинути з себе морок, який поглине все і вся...

— Якщо ти нічого не знаєш про темний бік, вона  нічого не знає про тебе.
— Ти бачиш демонів, вони бачать тебе, — шепоче Норін. — Немає винятків.

Були демони, ми цього не заперечуємо. Але ж вони самоліквідувалися!

Якщо моїм демонам доведеться покинути мене, боюся, з ними полетять і мої ангели.

Люди можуть перетворюватися на демонів, але не в ангелів. До того ж, ангели можуть бути значно жорстокішими.

Хтось із знаменитих сказав: "Ми самі породжуємо своїх демонів". Що він мав на увазі? Хто це сказав? Неважливо. Я приєднуюсь, і тепер цей вислів пролунав з вуст одразу двох знаменитих хлопців.

Людина, що мучить своїми демонами, зовсім несвідомо мститься ближньому.

Коли людина міцно спить, панування над світом захоплюють примари та демони, вони пожвавлюють кошмари.

– Прекрасна, – шепоче Диявол, – смертельно прекрасна. Ти не уявляєш, як несправедливий світ, за який ти борешся. Людиною володіють аж ніяк не люди, а монстри, тому що шкодують про вчинене. Люди ж насолоджуються, їм немає ніякого діла до твоїх мучинь, моя люба. Ти можеш кожен день рятувати їх і їхні душі, але вони не скажуть тобі спасибі. Вони не вміють. На землі живуть демони. Не в пеклі.