Насмішки, навіть найбездарніші і дурніші, можуть занапастити будь-який характер, навіть найпрекрасніший і благородніший. Взяти, наприклад, осла: характер у нього майже бездоганний, і це ж криниця розуму поруч з іншими звичайними тваринами, але подивіться, що зробили з ним глузування. Замість того, щоб почуватися задоволеними, коли нас називають ослами, ми відчуваємо сумнів.
Потім він перестав бути серйозним і став надзвичайно веселим, почавши висміювати нас і нашу військову гордість, наших великих героїв, непорушну славу, могутніх царів, стародавніх аристократів, освячену віками історію - він сміявся і сміявся, поки нам не стало нудно від цього сміху; нарешті він трохи заспокоївся і сказав:«Хоча, за великим рахунком, це не смішно, тут є свого роду сантимент, якщо згадати, наскільки короткі ваші дні, як інфантильна ваша показна пишність, якими тінями ви є!»
— Значить, я дурепа?
- Ні, ти просто яскрава. Така яскрава, що за тобою плаче психіатрична лікарня. (Ти яскрава. Настільки яскрава, що по тобі дурдом плаче.)
Дай людям тільки помітити, що слова ранять тебе, і тобі ніколи не позбутися глузування. А якщо до тебе приліпили прізвисько, прийми її та зроби своїм власним ім'ям. Тоді вони не зможуть більше поранити тебе.
У житті все повторюється двічі, але у вигляді драми лише одного разу, а вдруге глузування начебто, у вигляді пародії, тільки пародії.