— Отець Перес сказав, що ви відвернулися від церкви.
— Від церкви так. Від Бога - ніколи.

Є, очевидно, три речі, яким ніхто не вірить. Не вірять у правду, не вірять у те, що цілком можливо, і те, що цілком логічно.

- Сіндо.
- Так?
— Ніколи не втрачай віри в людей.

Ця країна називається Тибет. І люди, які тут живуть, вірять, що довгий шлях до святих місць очищає людину від створеного ним зла. Вони вірять, що чим важча дорога, тим глибше очищення... Тут час стоїть на місці, а все інше рухається.

— Я свято вірю в бога Різанини. Бога, який править світом з давніх-давен.

— Якщо ви не вірите, то чому ви тут?
— Тому що в мого брата віри вистачить двох.

Скільки б не говорилося про насолоду сліпої віри, я вважаю, що вона жахлива і огидна.

- Не личить так судити про Бога, хай і по молодості. Нам не дано пізнати споконвічного Творця. Він існує поза нами. Навіть матеріалізм визнає, що світ існує поза нашою свідомістю. А Бог і поготів.
- Вибачте, владико, але краще називати речі своїми іменами. Поза нашою свідомістю Бога немає.

Теорія ймовірності та закон великих чисел стверджують: іноді потрібно намагатися знову і знову, щоб отримати бажаний результат. Чим більше намагаєшся, тим швидше вийде. Або, як я пояснила мамі, по суті іноді просто треба не здаватися.

Істина перестає бути істиною, як тільки в неї увірує більше, ніж одна людина.