У хвилини
Відчаю зійде за вічність година.

— Схаменіться! Поверніться! Я вам прощаю! Я все прощаю! Я прощаю вам все!
— Тільки я не прощаю себе!

... якщо людина впадає у відчай або вдається до поганого настрою, це неминуче веде його до негараздів і невдач. Якщо я боюся впасти, то неодмінно впаду.

" Сім'я "... - говорив я собі; - Але сім'я - дружина, діти ; вони теж люди. Вони знаходяться в тих же умовах, в яких і я: вони або повинні жити на брехні, або бачити жахливу істину. Навіщо ж їм жити? Навіщо мені любити їх, берегти, ростити і дотримуватися їх? Для того ж відчаю, який у мені, або для тупоумства! Люблячи їх, я не можу приховувати від них істини, кожен крок  у пізнанні веде їх до цієї істини. А істина - смерть.

- Героїзм, мій хлопчик, потрібен для важких часів, - повчально зауважив Ленц. – Але ж ми живемо в епоху відчаю. Тут є тільки почуття гумору.

Коли розумна доросла жінка говорить і робить якісь жахливі вульгарності, є ймовірність, що вона у розпачі.

Фізично я відчувала себе дуже слабкою і розбитою, але куди гіршою була моя душевна пригніченість — пригніченість, що змушувала мене весь час тихо плакати.

У сильних людей відчай — лише тимчасова данина слабкості.

Коли ти у розпачі, важко залишитись цілим.

Звичка до відчаю набагато гірша, ніж сам розпач.