Риданнями нічого не досягти, обійми у скрутний момент не допоможуть... але радість треба ділити з тим, кого любиш. А з порожнечею та відчаєм краще справлятися самому.

Часом я відчуваю майже розриває душу відчай і одночасно впевненість, що воно необхідно, що всяке нещастя, що насувається, допомагає виробити мету.

Відчай називають останнім і головним інструментом диявола, він використовує його проти найстійкіших, коли попередні методи – гординя, ревнощі, ненависть – безсилі. Може, так воно і є, але я впевнений: немає  людей, які не переживають часом відчай. Однак воно відступає, лише варто прийняти, що життя неможливе без жалю, втрат і що вони минущі.

Іноді присутність іншої людини, навіть безмовна, допомагає впоратися з відчаєм.

Весь її світ ніби перекинувся вгору дном, їй здавалося, вона  летить у прірву безнадійного розпачу. З цього моменту відчуття зради, наче скалка, засіло в її голові, і ніщо не могло змусити його зникнути.

Смуток був набагато чесніший, ніж штучна життєрадісність, яка була нині в моді: фальшивий каркас пустоголового оптимізму, яким затулявся відчай, що гніздяться в кожному серці.

Душа в годину відчаю сповнена падаючих зірок.

Як і майже будь-який відчай, все почалося з видимого благополуччя.

Відчай є необхідним інгредієнтом для навчання чогось або для створення чогось.

Щоб уникнути скверни і печалі, в наші дні люди, подібні до мене, шукають новизни, дурману пристрастей і чаду розваг.