Та ні, я не вагітна. Я хвора. І ім'я моєї хвороби – надія. Це і справді хвороба... Тому що я завжди на все і на всіх сподіваюся... І від цього вже почало нудити.

Я шукаю того, хто схожий на вікно, відчинене на морі. Навіщо мені дзеркало із власним відображенням? Воно переповнює мене тугою.

Ми приходимо в цей світ і залишаємо його на самоті... А що робити у проміжку? Ми просто повинні знайти собі компанію. Нам потрібна допомога, потрібна підтримка, інакше ми залишимося зовсім одні серед чужих, відрізані один від одного, забувши, наскільки ми близькі. Тому ми вибираємо любов, вибираємо життя, і на мить нам стає не так самотньо...

Одна людина переростає іншу. Погляди людей змінюються – звідси зміни у взаєминах.

У любовних відносинах не можна щадити один одного, оскільки це може призвести лише до відчуження. Якщо є труднощі, їх треба долати.

... Тобі вдалося заполонити все моє життя, і ти не знайшов нічого кращого, як розбити його вщент.

Мені не потрібні поступливі дівчата. Як тільки ви мене поцілуєте або залишите номер телефону, ваша влада звалиться.

Люди як кораблі в морі. Їх підносить один до одного, то відносить. Навіть коли корабель здається нерухомим - він або віддаляється, або наближається.

Коли ми взаємодіємо з іншою людиною, ми або заважаємо їй жити, або допомагаємо. І третього тут не дано: ми або тягнемо людину вниз, або підштовхуємо її нагору.

- А чим він займається?
— Останнім часом захопився благодійністю — допомагає
забезпечувати роботою державних службовців.
Гонщик розгубився. Побачивши подив на його обличчі, Ірина додала:
— Він сидить.
- Ти хочеш сказати, у в'язниці?
— Саме це я хочу сказати.