Останніми днями я часто думав про наслідки мого вчинку. Я ніколи цього не впізнаю. Знаю лише, що вчинив так, як вважав за правильне. Насамперед, для себе. Але зробив замало для того, щоб спати спокійно.
Кожен король, кожен простий смертний тяжіє до своїх улюблених насолод, які, мабуть, повніше, ніж будь—які вчинки, відкривають таємні сторони його натури.
Іноді важко пояснити, чому деякі раптом роблять так, як роблять. Буває, звичайно, вони знають: рано чи пізно все одно доведеться це зробити – то чого відкладати? А буває навпаки – раптом розуміють, що мали вчинити так давним—давно. Уве, хоч всю дорогу знав, як йому чинити, в душі, як і всі люди, вірив, що все ще встигне. Адже ми завжди сподіваємось, що ще встигнемо щось зробити для іншого. Сказати йому потрібні слова. А потім, коли все сталося, стоїмо і думаємо: «От якби».