Не знаю, чи бувало в тебе таке почуття. Що хочеться заснути на тисячу років. Або просто не існувати. Або просто не знати, що ти існуєш. Або щось подібне. Це бажання дуже болісне, але воно з'являється, коли я почуваюся так, як зараз. Ось чому я намагаюся не думати. Я просто хочу, щоби все перестало обертатися.
1980—й. Світанок. Розплющую очі. Ой... я знову прокинувся. Від ліжка страшенно смердить, але це запах будинку. Запах притулку. Дратує інше: простирадла ніби кришаться і розпадаються, і крихти дряпають шкіру. І ось воно, сонце. Суворо за розкладом. Порожнє і самовдоволене світло б'є в очі. Такий потворний. Як наглядач у тюрзі. Він мене бісить. І втомлює. Знову така втома — знову.
Я боюся так давно, що втомилася боятися.
Лінь — це звичка відпочивати до того, як ти втомишся.
(Лінь – звичка відпочивати перед втомою.)
Щоранку я виповзаю з ліжка і питаю себе:«Мені справді це потрібно?» І тягнусь у спортзал у гаражі. Це невесело, і я ненавиджу. Я займаюся на самоті, піднімаю штангу. У мене 25 різних складних апаратів, я один, мені хочеться спати, все тіло болить, і ти дивишся на них, і в кожному – 160 кілограмів, а найважче, що ти піднімав за останні вісім годин – це подушка.
Немає нічого кращого, ніж ясний, сонячний весняний ранок... і немає нічого гіршого, ніж ясний, сонячний ранок у будь-яку пору року і в будь-якій точці Всесвіту — у тому випадку, якщо вам не дали виспатися.
Я так утомився... Мозок можна розтратити, навіть якщо тіло ще молоде...
Ангели не втомлюються, відповів ангел, бо не економлять сил. Якщо ти не думатимеш про кінцівку своїх сил, ти теж не втомлюватимешся.