Роберта Джелліс. Гобелени мрій
Моє заміжжя та власність залежать від волі дядька, але мої почуття належать мені, і ніхто не може наказати, якими вони мають бути.
Моє заміжжя та власність залежать від волі дядька, але мої почуття належать мені, і ніхто не може наказати, якими вони мають бути.
Жодна любов не дає права вважати іншу людину своєю власністю.
Тоді я ніяк не міг зрозуміти, що таке означало, те, що мене називали власністю людини. Слова: моя кінь, що відносяться до мене, живий коні, здавались мені так само дивні, як слова: моя земля, моє повітря, моя вода.
Але ці слова мали на мене величезний вплив. Я не перестаючи думав про це довго після найрізноманітніших стосунків з людьми, зрозумів, нарешті, значення, яке приписується людьми цим дивним словам. Значення їх таке: люди керуються у життіне справами, а словами. Вони люблять не стільки можливість робити або не робити що-небудь, скільки можливість говорити про різні предмети, промовлені між ними слова. Такі слова, які вважаються дуже важливими між ними, суть слова: мій, моя, моє, які вони говорять про різні речі, істоти та предмети, навіть про землю, про людей та про коней. Про ту саму річ вони умовляються, щоб тільки один говорив — моє. І той, хто про найбільшу кількість речей із цієї умовленої між ними гри говорить моє, той вважається у них найщасливішим. Навіщо це так, я не знаю; але це так, Я довго раніше намагався пояснити собі це якоюсь прямою вигодою, але це виявилося несправедливим.
Я думав, що ви великий учений, а ви елементарний власник! Тьху!
Наша нерухомість рухлива. Те, що ми вважали непорушним, хитке. Те, що ми уявляли твердим, текуче. Башти не стоять на місці, а хмарочоси шкребуть головним чином землю.
— Поки буде власність, буде й злидні. Поки що існує шлюб, не помре і проституція.
Власність – обман. Ніхто нічим не володіє. Коли Ви помрете, все залишиться тут.
На минулому засіданні суд ухвалив, що не тільки земля, а й повітря на селі є власністю графинь Вишен, і тому всі, хто дихає, повинні платити гроші за оренду повітря. Раз на місяць кавалер Помідор обходив сільські будинки і змушував селян глибоко дихати у їхній присутності. По черзі він вимірював у них обсяг грудей після вдиху та видиху, потім робив підрахунок і встановлював, яка сума належить з кожного споживача повітря.
Бачать мужики: хоч і дурний у них поміщик, а розум йому дано великий. Скоротив він їх так, що нікуди носа висунути: куди не глянути — все не можна, та не дозволено, та не ваше! Скотинка на водопій вийде - поміщик кричить: "Моя вода!" - Курка за околицю вибреде - поміщик кричить: "Моя земля!" І земля, і вода, і повітря – все його стало!