Мені іноді здається, що я ще живу лише тому, що дуже хочу жити. За 53 роки виробилася звичка жити у світі. Серце працює мляво і весь час робить спроби перестати мені служити, але я йому наказую:«Бийся, окаянний, і не смій зупинятися».
У мене був інший, досить специфічний привід для засмучення: я залишив у кімнаті на столі авторучку і годинник — усе своє багатство. Я розраховував продати ці предмети, і якби мені вдалося втекти, то на виручені гроші я зумів би протягнути кілька днів, доки друзі допоможуть якось влаштуватися.
Життя не подарунок небес, а арена для постійної боротьби за виживання.
Те, що ти не хочеш зануритися в безодню відчаю, не говорить про боягузтво. Це свідчить про волю до виживання.
Був час, коли мені щохвилини здавалося, що до наступної хвилини мені не дожити.
Вся краса природного відбору полягає у цьому нехитрому механізмі – виживає пристосований.
Виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто найкраще пристосовується до змін.