— Люди не повинні вмирати. — Та гаразд, Червоний. Ти віриш в це? — Я вірю, що це не вирішувати. І не тобі. — Хтось попросив тебе одягнути цей костюм, чи ти зробив це за власною ініціативою? Знаєш, що я думаю про тебе, герою? Я думаю, що ти прихильник напівмір. Я думаю, ти людина, яка не може довести справу до кінця. Я думаю, що ти боягуз. Один невдалий день – і ти станеш мною.
Життя завжди вишиковується в ланцюжок варіантів, коли доводиться робити вибір. Деколи ти йдеш праворуч, часом ліворуч, але завжди треба рухатися вперед.
Іноді бувають у житті ситуації, коли людині доводиться робити нелегкий вибір, приймати важкі та дуже неприємні для оточуючих рішення. Цілком можливо, ці люди можуть навіть відчути себе скривдженими. У всякому разі, на якийсь короткий час. Однак у довгостроковій перспективі всі зміни, на які вирішується людина, тільки на краще, причому і для тих, хто вважав себе скривдженим. Адже це теж підштовхне їх рухатися далі вперед.
Вибір змушує думати, це півбіди. Вибір породжує відповідальність за майбутнє. Диктатура – звільняє. Ось тобі воно одне, і це одне найкраще, тому що іншого в тебе все одно не буде. Інтернет зроблено для щастя людини, ось він і вводить диктатуру через різні тренди та топ-листи. Але якщо раніше у рідкісних овець у відповідь на надто явну диктатуру та виникало псевдопрагнення до якоїсь ефемерної свободи, то тепер ніхто, ні дай бог, не зробить кроку вправо чи вліво від загальної лінії, бо сьогодні там не стоять КДБшники з гулагами, ні там і товстого лейбла-капіталіста-експлуататора. Нині там абсолютний жах – нині там ВИБІР.
Щоб жити, спочатку потрібно навчитися відрізняти власну матір від стелі. Потрібно вибрати, хто чи що тобі важливіше: мама чи стеля, і відмовитися від того, що менш важливе. Неслі вибирають за тебе - тоне вибір.
Будь-який вибір ми робимо самі. Так, він залежить від обставин, знання, можливостей. Але на що б ми не спиралися, роблячи цей вибір — жити з результатами потім нам.