Я ніколи не міг зрозуміти, що таке буття, за винятком кількох хвилин, що не мали жодного відношення до філософії.

Смерть дуже неприємна форма буття.

Справжній сенс заперечення не може говорити«ні». А в запереченні самої можливості заперечення. Таким чином, абсолютне заперечення – повна відсутність волі. Або смерть. Смерть як заперечення буття.

Буття тільки тоді і починає бути, коли йому загрожує небуття.

Час поспішає, пролітаючи повз з кожним днем ​​все швидше і швидше, і, хоча я смакую будь-який десятихвилинний ковток життя, вінчаючи кожні чверть години якоюсь виграною баталією, подвигом або перемогою духу, що суперничають між собою за своєю неперехідною значимістю мене помалу непомітно просочуються тижні, наповнюючи мене яскравістю і примушуючи з ще більш гострим відчуттям повноти життя чіплятися за кожну краплю мого найдорожчого буття.

Океан, що з крапель, великий.
З порошинок складається материк.
Твій прихід та догляд не має значення.
Просто муха у вікно залетіла на мить.

Без віри в свою душу та її безсмертя буття людини є неприродним, немислимим і нестерпним.

Слово«бути» (sein) означає німецькою мовою і існування, і приналежність будь-кому.

Я не думаю про минуле, значення має тільки вічне сьогодні.

Смерті немає! Що таке смерть, якщо безсмертна душа? Що таке життя, як не скороминущий помах крил метелика у вічному круговороті буття? Що таке буття, якщо його визначає швидкість руху шаленої кулі, пущеної невідомо ким у невідомо кого?