— Локі, ти ж знаєш, що Бог є, ти був у його чертогах... Навіщо ти переконуєш людей?
— Люблю провокувати святенника, нехай замисляться.

Істинно любить тебе той, хто потай молиться за тебе Богові.

Можна припустити, що земне життя – це процес запису нової інформації,«нагулювання» душею нових вражень. Якщо«не відключати» пам'ять про прожите душею у вічності, то процес«запису» нового життя, можливо, зупиниться через нескінченність всесвітньої інформації. Система перевантажиться. Можливо, що після фізичної смерті тіла душа вільно входить у зіткнення з вічною пам'яттю і тут оживає картина як останньої, а й вічного життя. Якщо виходити з того, що головне багатство космосу – жива клітка, Яка за певних умов здатна еволюціонувати в високоорганізовані структури, що володіють розумом, і мандрувати Всесвітом, розвиваючи, збагачуючи і готуючи душі до вічного життя, то це і має стати предметом дослідження вчених третього тисячоліття. Адже без відповідей на основні питання буття неможливий осмислений рух уперед.

- Все в руках Божих.
— Все в руках колегії кардиналів, мамо. А це не одне й те саме.

Боги існують, оскільки ми їх породили. Вони - наша власна ницість, лють і жорстокість, наділені формою і наділені божественністю, тому що ми не в змозі уявити нічого такого могутнього, не наділивши його ім'ям.

Надія моїх немовлят,
Не залиши мене, господи!
Опора старого життя мого,
Не залиши мене, господи!
Заступник на Страшному суді, пожалій,
Не залиш мене, господи!

Історії не надто прихильні до тих, хто вважає себе Богом.

За богом грішники женуть, мусолять його, з рамсами пристають. Праведній людині з богом, як із водієм автобуса — нема про що розмовляти. Маршрут зрозумілий: довіз - вийшов.

Поки навколо сяє листопад, вітер
колихає золоту річку. На це листя страшно наступати, а більше нікуди. Ще встигнемо перезимувати і в бруд втоптати безневинність білого снігу. А страшно як — коханих зраджувати, а більше нема кого. Весна прозора. Шовк - її вбрання. Клянися, що розлучаємося не навічно. Страшнішого немає  — надію втратити, а більше нічого. Дозріло літо, як заборонений плід, і яскраво-червоне світло сліпить очі під віками.












Молитися страшно. Богу – не зрозуміє.
А більше нема кому.

А до бога високо,
До царя далеко,
Так ми самі
З вусами,
Так мотай собі на вус.