Сподіваюся, що в кінці своїх днів, коли я постану перед Богом, у мене не залишиться ні краплі таланту, щоб я могла сказати йому: “Я використала все, що ти дав мені”.

З Шлюбом у мене, як у Вольтера з Господом Богом, кланяємося, але розмов не ведемо!

... людина стоїть у центрі, не Бог. Бога ніхто не бачив. У людині треба бачити Бога.

— Може, це просто Божа воля?

— Це не моя воля.

— Що в тебе в руці?

— Книга... Євангеліє від Святого Івана. Я… я хотів би зберегти її.

— З усіх скарбів ти хочеш це залишити?

— Так.

— Хм. Чому?

— Бо без слова Господнього настане пітьма.

Я один. Вечір. Легкий туман. Небо задернуте молочно—золотистою тканиною, якби знати: що там вище? І якби знати: хто я, який я?

Всевишній дав кожному право вибору — саме на цьому і мир тримається.

Якби Господь хотів бачити мене на льоду, він зробив би мене коктейлем із мартіні з горілкою.

Я знаю, що пророк є брехуном, але він не може брехати. Я знаю, що пророк вбивця, але він не може вчиняти підлі вбивства. Адже якщо один Господь знає, що буде, навіщо Він відкрив майбутнє брехунові та вбивці?

— З іншого боку, це доводить, що у нашому світі є речі, в які важко повірити. Наприклад... Те, що називають Богом.

— Або... Дияволом?

— Хммм. Це напевно одне й те саме.