Ви можете залишити своє житло, вигребти і спалити весь мотлох, переїхати з нетрів, зректися своєї матері, купити новий одяг і машину - змінити все своє оточення. Але що робити мозку, що кидається як миша в мишоловці?
А якщо в людини будинок - мотлох, одяг - мотлох і думки - мотлох, то це не тому, що у нього не вистачає коштів, він живе під диктатурою в самій корумпованій країні і взагалі Сталін, а тому що у нього просто не вистачає фантазії для жити по -іншому.
Між мною та рештою світу — величезна прірва. Така широка, що моїм почуттям її не перетнути. Крики глухнуть, і того боку досягають лише стогін і мукання.
- Ти будеш відповідальний за мою смерть, сволота!
- Ні. Мене змусили люди зверху, звинувачувати треба 340 людей, а не мене.
Дивлюся на майбутнє з острахом,
Дивлюся на минуле з тугою
І як злочинець перед стратою
Шукаю навколо душі рідної...
Коли крізь іній на вікні
Не видно божого світла,
Безвихідь туги подвійно
З пустелею моря схожа.
Безвихідних ситуацій взагалі не буває, вірніше, вони лише наслідок людської схильності вважати всякий скрутний випадок безнадійним.
І знизу крига, і зверху. Маюся між.
Чи пробувати верх чи пробурити низ?
Мені не особливо подобаються мої життєві тупики, але лабіринт загалом справляє приємне враження.