А мій батько просто брав мене із собою до гінекологічного кабінету. Мені було так нудно, що я змащував вагінальним мастилом підошви своїх черевиків і уявляв, що катаюся на ковзанах.

Мій тато був антропологом. Єдиний син, на якого батько витратив свій час, був двохтисячолітній скелет етруського хлопчика. Я ненавидів цього хлопця!

Набагато легше стати батьком, аніж залишитися ним.

— Навіщо ти завжди провокуєш його?
- Він босяк малолітній, ось чому!
— А ось це нісенітниця собача! Ти ким себе уявив?!
- Я твій батько! Шануй свого батька!
— Це треба заслужити, п'яна худоба! Бити жінок і дітей – так називалося у твої дні батьківство?!
— Ти заслужив, повір. Який ти був невдячний!
- Я був дитиною! Діти не повинні бути вдячні! Вони повинні їсти твою їжу і розбивати твоє серце, егоїстичний ублюдок! Ти помер, а я так боявся стати схожим на тебе, що не ризикнув заводити своїх дітей!
- І правильно, ти руйнуєш все, до чого торкаєшся.
- Так?Бог  свідок, я чудово виховав двох хлопчаків, вони виросли героями, так що котись до біса!

Батьківство – це передача наступним поколінням сенсу життя та надії.

Коли Алексіс тільки народилася, вони дали мені цього маленького, закутаного в пелюшки чоловічка. І вона просто... дивилася на мене. І тоді я подивився на неї, це почуття пронизало мене, ніби в мене потрапила блискавка. Це було кохання. Миттєве, незрозуміле кохання, яке ти відчуваєш тільки по відношенню до своєї дитини. Тоді я зрозумів. Я зрозумів, що моє життя змінилося назавжди.

— Та ви хоч знаєте, хто мій батько?
— А що, твоя мати тобі не сказала?

— 30% відсотків батьків не підозрюють, що вирощують чужих дітей.
— Ні, це відбувається у 10% випадків.
— Це мами хочуть, щоби ми так думали.

Батьківство - найвразливіше місце чоловіка, у поводженні з яким потрібна особлива обережність.

Стати батьком дуже легко. Бути батьком, навпаки, важко.