Людина, яка рік чи п'ять років тому розбила тобі серце, від якого заповзла в сльозах і соплях, ненавидячи чи прощаючи – немає  різниці, – якої не забула досі, як не можна забути віддалений апендикс, навіть якщо все зажило, хоча б з- за шрам. Який ясно дав зрозуміти, що все скінчено.
Навіщо він повертається? Раз на місяць чи півроку, але ти обов'язково отримуєш вісточку. SMS, лист, дзвінок.
І кожен, давно не милий, чудово відчуває лінію і раз набирає номер, щоб запитати:«Хочеш у кіно?» І я відповідаю:«Я не хочу в кіно. Я хотіла прожити з тобою півстоліття, народити хлопчика, схожого на тебе, і померти одного дня – з тобою. А в кіно- Ні, не хочу».
Ну тобто вголос вимовляю лише перші п'ять слів, але розмова завжди про одне: він дзвонить, щоб запитати: Ти любила мене? І я відповідаю:«Так». Так, милий; так, виродків; просто – так.
Я давно байдужа, мені досі боляче.
Я досі викашлюю серце після кожного коннекту.
Не знаю, як зробити так, щоб вони, ці повернені, перестали нас мучити.
Висновок напрошується, і він мені не подобається. Може, самій слати їм есемески раз на місяць? Витрата невелика, спокій дорожчий:«Я любила тебе». Вгамуйся.

Докладніше