І хто винен, що грають погані актори,

Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає,

Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери,

Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.

— Я не злодій, я актор — Луї Дельгадо. Я грав у серіалі "Нас п'ятеро", пошукайте мене там.

— Люблю Лос—Анджелес, навіть бездомні мають сторінку на IMDb.

Письменник – це менше, ніж людська особина. Або, якщо він талановитий, це купа розрізнених особин, незважаючи на всі їхні потуги злитися в одну. Сюди ж я відношу акторів: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, прямо відвертаються від дзеркал і ловлять своє відображення в нікелі шандалів.

Коли діти дивитимуться на великих вчених так само, як вони дивляться на знаменитих акторів та музикантів, людство зробить великий прорив.

…А взагалі біографію та характер актора можна простежити за його ролями. Як би тонко він не перевтілювався і не ховався за текст. Всюди, у всіх ролях, є частка мене.

Коріння нашої професії взагалі, акторської професії — стовідсоткове занурення у запропоновані обставини. А це є дитячі ігри. Коли дитина не помічає, замерзла вона, промокли в неї ноги, або вдома чекають обідати. Він цього не помічає, він там, він у грі. Тому й кажуть, що треба зберігати в собі такі речі – дитину, дитинство.

Єдиний спосіб знайти найкращого актора, це дати всім зіграти Гамлета, і нехай виграє найсильніший.

— Сподіваюся, ви вибачте мені, але я зовсім не розуміюся на футболі. Я подумала, що ви сталевий магнат чи конгресмен.
— Я теж не бачив жодного вашого фільму.
— Що ж, чудово, чи не так? Ми можемо почати з нуля.

Великі актриси – адже вони теж бувають різні. Дивишся на одну і розумієш, що вона ні на кого не схожа, а поглянеш на іншу – і одразу згадаєш сусідку тітку Машу.

В акторському житті потрібне везіння. Більше, ніж у будь-якій іншій, актор залежний, вибирати ролі йому не дано.