Проблема в тому, що живе наш«звір» (мозок) у світі культури та суспільних відносин, а тут все навпаки: ти перемагаєш лише у тому випадку, якщо дієш із запасом і на випередження.
Ми не були створені природою для життя у культурному середовищі. Саме тому нас дресирують і виховують так, як жодній іншій тварині навіть у страшному сні не привидиться.
Невже потім людина народжується, щоб попрацювати, грошей забити, будинок збудувати, дітей народити і померти?
— Треба бути справедливим, — сказав я. — Фізичну працю несуть мільйони людей.
— І хай несуть! Іншого вони нічого не вміють робити! Фізичною працею може займатися будь-який, навіть набитий дурень і злочинець, ця праця є відмінною властивістю раба і варвара, тим часом як вогонь дано на спадок лише небагатьом!
Люди щодня роблять те, що може їх вбити. Не означає, що вони шукають смерті.
Колись я збираюся жити так, щоб робити щось хороше, а не просто не робити поганого.
Погляди Кетлін і Стара зустрілися і злилися - ця перша радісна сміливість не повертається потім. Життя яскраво спалахнуло в обох.
Сенс її життя полягав у постійному отриманні деяких сплесків енергій – болю, радості, кохання, зради, і вона щиро пробувала на смак кожне нове відчуття. Все, що робило її щасливою чи, навпаки, вбивало останню радість, завжди розглядалося крізь призму отриманого уроку, а важливість його значення визначалася скоріше відтінками, ніж чіткою градацією добра і зла.
Я люблю, я можу любити лише ту землю, яку я залишив, на якій залишилися бризки крові моєї, коли я, невдячний, пострілом у серце моє погасив моє життя. Але ніколи, ніколи не переставав я любити ту землю, і навіть тієї ночі, розлучаючись з нею, я, можливо, любив її болісніше, ніж будь-коли. Чи є мука на цій новій землі? На нашій землі ми істинно можемо любити лише з мукою і лише через муку!
Ми інакше не вміємо любити і не знаємо іншого кохання. Я хочу муки, щоб любити. Я хочу, я жадаю цієї хвилини цілувати, обливаючись сльозами, лише одну ту землю, яку я залишив, і не хочу, не приймаю життя ні на який інший!
Прийміть до уваги образи та несправедливості минулого — ну так, так було — і перестаньте дутися. Натомість краще зверніться до несправедливостей і протиріч сьогодення, впорайтеся з ними чи змиріться. Колективна жалість себе так само неплідна, як і індивідуальна.
Чуєш? Виявляється, все дуже просто, якщо ставитись до життя просто.