Я хоч і живу, живим себе не вважаю. Не знаю, чи від досади на людей, чи від невдоволення собою, а може, й з якоїсь іншої причини. Зовні живий, усередині все мертве. Серджуся, але не відчуваю гніву. Сміюся, але не можу радіти. Слова, які я вимовляю, і сміх здаються мені не моїми. Все чуже.
Як просто часом любити кораблі. У важкі дні, коли небо валиться з рук, коли доля зав'язується в тугі морські вузли, просолені бідами, коли твоя людина з опори перетворюється на опонента, коли немає більше сил розплющувати очі і бачити все те саме: стіну будинку за вікном, не викинуте сміття, недомитий посуд, набридлу роботу, нещирих друзів, неоплачені рахунки на життя. Коли справи, побут, погода, мігрені, сварки перетворюються на єдину безглуздо сіру в'язь... Як просто в такі дні любити кораблі. І, закриваючиочі, бачити білі вітрила, тугі під поривами густого до запаморочення вітру, і майже відчувати під ногами тонку ненадійну палубу, єдину перешкоду між тобою і невблаганно прекрасним океаном.
- Де докази? - Обручку. — А що, коли вона його дружина? - Власну дружину взасос не цілують. - Браво! Ось глибина аналізу. Добре, що тебе не запрошували присяжним. Власну дружину не цілують узасос.
Часом мимоволі думається, що захисники смертної кари не усвідомлюють, що це таке. Та порівняйте ви хоч раз будь-який злочин з тим обурливим правом, яке суспільство самовладно привласнило собі, з правом віднімати те, чого воно не давало, з цією карою, яка сама по собі є найбільш непоправною з усіх непоправних лих!
Життя - це річка. На перший погляд тут нічого немає, але якщо в неї придивитись уважніше очима, які здатні бачити, то це закінчиться відкриттям, розумінням, що все змінюється кожна мить.
Людина ні до чого не«покликана» і не має жодних«завдань», ніяких«призначень», так само точно, як якась рослина або тварина, яка не має жодних«покликань». Квітка не слід покликанню вдосконалити себе, а тим часом вона вживає всі свої сили, щоб якомога більше насолодитися світом і використовувати його, тобто вона вбирає в себе стільки соків із землі, стільки променів сонця, стільки повітря з ефіру, скільки може отримати і вмістити у собі. Птах не живе згідно з якимось покликанням, але він користується, наскільки може, самотужки: він ловить жуків і співає, скільки йому хочеться. Але сили квітки та птицінезначні в порівнянні з людськими силами, і людина, яка користується своїми силами, незрівнянно могутніше впливає на світ, ніж рослина та тварина. Покликання він не має, але він має сили, що проявляються там, де вони можуть проявитися, бо їхнє буття полягає єдино в їхньому прояві, і вони так само мало можуть перебувати в бездіяльності, як і саме життя, яке перестало б бути життям, якщо би«зупинилася» хоч на мить.
Ви живете, щоб потихеньку ставати кращим істотою, ніж були. Можу перефразувати ви живете, щоб вам було добре. Тільки по-справжньому добре буває лише тоді, коли у вас не блукають гівна невпевненості, заздрості, гордині, невлаштованості та прихованого відчуття, що ви просираєте своє життя, і спроб довести собі, що це не так. Ви живете, щоб ЖИТИ.