Життя - це питання, а не відповіді.

Місце, де ти живеш, не має нічого спільного із самим життям.

Зрештою комп'ютери ламаються, люди вмирають, стосунки руйнуються... і найкраще, що ми можемо зробити, — це глибоко зітхнути і перезавантажитися.

Несподіване лихо схоже на вибух бомби: воно вражає та разом оглушує; а моторошне світло, раптово спалахнувши перед нашими очима, не може замінити сяйво дня. Люди, речі, події набувають якогось фантастичного вигляду, і проходять перед нами, як у сновидінні. Все змінюється на небосхилі життя - і атмосфера та перспектива ; протікає чимало часу, поки в наших очах згасне світла картина нашого минулого щастя, яка невідступно переслідує нас і постійно встає між нами і похмурим сьогоденням... Коли таке сум'яття душі триває довго, воно затьмарює наш розумі переходить у безумство — стан, можливо, щасливіший, у якому життя для нещасного — лише бачення, а сам він — лише тінь.

Ніхто не ставить собі запитань на кшталт: чи вдалося нам взяти від життя краще? Чи не слід було прожити її інакше? Чи живемо ми з тим чоловіком, там? Що може запропонувати цей світ?

Не для того добре провидіння поселило нас у цьому світі, щоб ми були щасливі, але для того, щоб ми отруювали існування своїм ближнім і найнеприємнішими сторонами свого характеру поверталися до якомога більшої кількості людей.

Все змінюється. Змінюється життя. Змінюються люди. І начебто все добре. Але іноді так не вистачає старого... Того життя... Тих людей.

Я вже шістдесят дев'ять років їм, що не належить, і роблю, що не належить. Мені так подобається. А якщо не можна, тоді до біса собачого...

Жити – це не просто дихати!

Як заплуталося, так і розплутається. Головне – не треба ускладнювати!