Коли вранці не хочеться йти на роботу, а ввечері не хочеться йти додому, треба міняти життя.

Які підстави були в нього накласти на себе руки? Адже для того, щоб жити, потрібні більш вагомі підстави, ніж для того, щоб померти.

Якщо людина не здатна боротися зі своєю лінню і безвольністю, значить, вона вже знайшла своє місце. І кращого йому не дано, бо не треба.

Спробувати все, випробувати все, зібрати відомості, не користуватись минулим досвідом чи досвідом інших, і довіряти лише собі.

— Що сталося з тобою, Лагерто?
- Я майже померла, але відродилася.
— Ти була між життям та смертю? Чому це тебе навчило?
— Я зрозуміла лише те, що все життя — це страждання. І цього не уникнути – ось правда. Важливо те, як ми справляємося з цими стражданнями, як справляємось із правдою.
— Як мені сказати дітям, що життя сповнене страждань?
— Вони самі це зрозуміють.

Хоч би яких утопічних поглядів на людське щастя і чеснота дотримувалися засновники нових колоній, вони незмінно стикалися з необхідністю передусім відвести одну ділянку цнотливого ґрунту під цвинтар, а іншу — під в'язницю.

Ми лише тоді істинно живемо собі, коли живемо для інших. Це здається дивним, але випробувай, і ти на досвіді переконаєшся.

Починати нове життя потрібно з тими, хто тобі справді дорогий.

Під час цієї подорожі він ніби знову обдумав все своє життя і прийшов до того ж колишнього, заспокійливого і безнадійного висновку, що йому починати нічого було не треба, що він повинен доживати своє життя, не роблячи зла, не турбуючись і нічого не бажаючи.

Кажуть, страждання – це біда. Але якби мене запитали, чи вибрав би я жити, як жив до полону або пройшов би його знову, я б сказав:«Заради Бога, я готовий знову пережити полон». Коли наші життя сходять із курсу, нам здається, що все зникло. Але це лише початок чогось нового, кращого. Поки є життя, у ньому є і щастя. І багато, багато щастя попереду.