Вони вічно поспішають на роботу, — я бачив їх тисячі, зі сніданком у кишені, вони біжать як божевільні, думаючи тільки про те, як потрапити на поїзд, у страху, що їх звільнять, якщо вони запізняться. Працюють вони, не вникаючи у справу; потім поспішають додому, боячись запізнитися на обід; увечері сидять удома, побоюючись ходити глухими вулицями; сплять з дружинами, на яких одружувалися не з любові, а тому, що у них були гроші і вони сподівалися забезпечити своє жалюгідне існування. Життя їх застраховане від нещасних випадків. А в неділю вони бояться занапастити свою душу. Наче пекло створено для кроликів!

Найкраще ми вчимо тому, чого самі потребуємо.

Якщо ми живемо в нашому світі, то після нього можна жити у будь-якому, хоч у пеклі.

Життя — це книга, і попереду на мене чекають тисячі сторінок, яких я ще не прочитала.

В якісь моменти ти маєш нарешті визначитися зі своєю думкою. Не можна життя прожити посередині.

Отак і треба. Приймати свою ношу з радістю.

Краще розпрощатися з життям разом,
ніж виснажитися, мучившись відмовою.

Буде відданий зі страху, а це краще, ніж відданість на переконання: переконання змінюються, страх не минає ніколи.

Найнепотрібніше — жити для інших, коли не просять.

... я відчував просте і найбільше у світі щастя - я був живий.