Лише на межі смерті ми найгостріше відчуваємо, що живі.

Жити це означає: постійно відкидати від себе те, що хоче померти; жити це означає: бути жорстоким і нещадним до всього, що стає слабким і старим у нас, і не тільки в нас.

Жити означає постійно чекати і багато стикатися з людьми.

Життя важке для кожного, але стає справжнім пеклом на землі, якщо ти дурний чи слабкий.

У картковій грі під назвою життя потрібно прагнути перемагати картою, що тобі випала.

Боже милостивий, життя це пекло.

Всім відомо, що деякі події залишають у житті такий глибокий слід, що його неможливо позбутися ні хірургічно, ні хімічно. Їх не звести, як татуювання. Вони залишаються назавжди.

Замість того, щоб плисти за течією, довірити судно капітанові, ти приковуєш своє життя до розкладу, мрієш про потяги, які не вибиваються з графіка, щоб кинутися в метушливе майбутнє.

Життя - це справді самоціль. Якщо ми не живемо тут і зараз, ми однаково мертві.

Яку сміливість треба мати, щоб одного ранку поглянути на себе в дзеркало і поставити собі питання:«Чи маю я право на помилку?» Виразно вимовити кожне слово... Яку сміливість треба мати, щоб подивитись життя в обличчя — і не побачити в ньому нічого стабільного, нічого гармонійного. І все зламати, розвернути — із чистого егоїзму? Звичайно, ні, хоча... Так у чому ж справа? Інстинкт виживання? Прозорливість? Страх смерті?
Мужність бути відвертою із самим собою. Хоч раз у житті. Протистояти собі. Тільки собі. Собі одному –«Право на помилку» – простий вираз, лише кілька слів, але хто тобі скаже, чи є він у тебе? Хто, окрім тебе самого?