Рідкісні ті, кому жодного разу в житті не випало щастя, але ще рідкіші ті, хто зумів його зберегти.

Кохання - це стан, в якому щастя іншого є неодмінною умовою твого щастя.

Говорити добре, коли за словами щастя, коли слова ллються легко та вільно. А коли людина нещаслива, чи можуть допомогти їй такі невірні, ненадійні речі, як слова? Від них лише важче.

Щастя – це стан розуму. Воно залежить від вашої точки зору на ті чи інші речі. Я вважаю, що щастя - це радість, але мова зовсім не про багатство. Всі люди різні, і деякі з нас просто не можуть бути щасливими, виконуючи рутинну роботу.

Рано чи пізно всі розуміють, що повного щастя не буває, і лише небагато хто приходить до зовсім протилежного висновку: повне нещастя так само недосяжне.

- Воля Ваша, але Лизавета Григорівна Муромська мені зовсім не подобається!
- Після сподобається. Стерпиться – злюбиться.
— Батюшку, але я не почуваюся здатним зробити її щастя!
- Не твоє горе її щастя...

Боже мій! Ціла хвилина блаженства! Та хіба цього мало хоч би і на все життя людське?

Найрозумніші люди, як і найсильніші, знаходять щастя в тому, де інші знайшли б лише катастрофу: у лабіринті, в суворості до себе та інших, у труднощах. Вони насолоджуються владою з себе: їм аскетизм стає другий натурою, необхідністю, інстинктом.

Коли для людини головне — отримувати найдорожчий п'ятак, легко дати цей п'ятак, але коли душа таїть зерно полум'яної рослини — дива, зроби йому це диво, якщо ти в змозі. Нова душа буде в нього і нова в тебе.

Я думав над цим станом щастя, і мені здається, люди губляться, коли думають про щастя як про кінцеву мету. Ми завжди думаємо, що якось будемо щасливі: купимо цю машину або отримаємо цю роботу... або в нашому житті з'явиться така людина, яка все змінить. Але щастя - це настрій, це стан, а не кінцева мета. Це як бути втомленим чи голодним... воно не вічне, воно приходить і йде, і це нормально. І на мій погляд, якби люди розуміли це, вони б частіше відчували щастя.