Коли бачиш, які чудові будівлі люди будували за старих часів, мимоволі думаєш, що вони були щасливішими за нас.

Вона любила його. Не так, звичайно, як на початку їхнього знайомства. Але й не менше. А просто інакше, інакше. Не як прекрасного принца і недосяжну мрію, а як до болю рідної, до найдрібнішої рисочки знайомої близької людини, яка щовечора з року в рік засинає і прокидається з тобою в одному ліжку, якому ти праєш білизну, і заради якої щодня встаєш на півгодини раніше, щоб приготувати гарячий сніданок і подати на стіл саме те, що він любить.

Не дозволяйте очікуванням щастя опановувати вас, подібно до нав'язливих ідей або вести вас до непотрібних страждань.

Немає більшої муки, ніж спогад у нещастя про щасливий час. (Немає більшої муки, як про час щасливої ​​згадувати.)

О, щасливий той, чиє серце може розбитися по дорозі!
Коли не в глиб сердець розбитих — куди Христу зійти?
І той, чиє здуте було горло, чистий і непорушний погляд
Чекав рук Того, Ким був розбійник з хреста на Небо взятий.

Цікаво, чому нікому не спало на думку написати про щастя, думав Вовчок, швидко крокуючи до Момоко людною вулицею. Напевно тому, що щасливі люди надто зайняті своїм щастям. Їм шкода часу на роздуми на кшталт: ах, якби бути тим чи там, вони не оглядаються назад і не заглядають у майбутнє, вони просто проживають кожну мить сьогодення. До того ж чуже щастя в кращому разі здається нудним, а в гіршому — гірким нагадуванням про те, що воно, в принципі, буває на світі.

Глухий чоловік і сліпа дружина завжди щаслива пара.

Кожному дано пройти свій шлях або тьмяною, але спокійною рівниною нехитрих подій, або через високі гори насолоди і щастя, що чергуються з глибокими і похмурими долинами горя і болю. Не може бути вершин радості без ущелин страху.

Це ж неможливо – пояснити щастя … Все одно, що прикнопити до паперу сонячний зайчик.

Дурня з серцем і без розуму така ж нещасна дурниця, як і дура з розумом і без серця.