Я ніколи не належав до тих, хто терпляче збирає уламки, склеює їх, а потім каже собі, що лагоджена річ анітрохи не гірша за нову. Що розбито, те розбито. І вже краще я згадуватиму про те, як це виглядало, коли було цілим, ніж склею, а потім до кінця життя бачитиму тріщини.
Що б не лежало в нього [писача] на серці — тривожні думки, скорбота про смерть друга, нерозділене кохання, уражене самолюбство, гнів на зраду людини, до якої він був добрий, коротше — яке б почуття або яка б думка його не бентежили. йому достатньо лише записати це почуття або цю думку чорним по білому, використовувати як тему оповідання або як прикрасу нарису, щоб про них забути. Письменник — єдина у світі вільна людина.
Головне - це любов і розуміння, хоч би як побито звучали ці слова.
Кохання – це радість та біда. Захват і розпач. Це вогонь, який зігріває, але варто наблизитися до нього – обпалює. Я ненавиджу і жадаю її. І це зводить мене з розуму.
У коханні немає заготовок, все народжується у процесі.
Це було кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду.
Кохання - воно як повітря... її не помічаєш, поки вона є.
Жінки створені для того, щоб їх любити, а не для того, щоб їх розуміти.
Благородні люди, люблячи один одного
, Бачать горе інших, забувають себе.
Якщо честі та блиску дзеркал ти бажаєш, -
Не заздри іншим, - і полюблять тебе.
Любов завжди терпляча і добра. Вона ніколи не ревнує. Любов не буває хвалької і марнославної, грубої та егоїстичної, вона не ображається і не ображає.