... коли ми зустрічаємо тих, у кого закохуємося, є ніша в нашій душі, в якій сидить історик, трохи педант, хто уявляє чи згадує цю зустріч, а в інший час людина проходить повз, не помітивши. Але для того, щоб закохатися, всі частини тіла повинні бути готові прийняти іншу людину, всі атоми повинні рухатися в одному напрямку для здійснення бажання.
Ніщо не має для нас ціни, якщо цього не можна розділити з тим, хто любить нас, любить від щирого серця; однак і це кохання принесе нам мало радості, якщо ми не відповідаємо на неї взаємністю.
Я не віддам свого багатства почуттів, хоч би як вони змушували мене страждати. Страждання, якщо воно не вище сил, веде до розуміння, розуміння – до кохання – так замикається коло.
... у першій молодості ми любимо лише пристрасно і тому лише людей досконалих. Але коли починає помалу зменшуватися туман пристрасті або крізь нього мимоволі починають пробивати ясні промені свідомості, і ми бачимо предмет нашої пристрасті в його справжньому вигляді з достоїнствами і недоліками, одні недоліки, як несподіванка, яскраво, перебільшено впадають нам в очі., почуття потягу до новизні і сподівання те що, що неможливо досконалість у іншій людині, заохочують нас як до охолодженню, а й огиду до колишнього предмета пристрасті, і ми не шкодуючи кидаємо його й біжимо вперед шукати нової досконалості...