Одна з причин, чому ми так жадаємо любові й так відчайдушно шукаємо її, полягає в тому, що любов - єдиний лік від самоти, від сорому і печалі. Але деякі почуття так глибоко заховані в серці, що лише на самоті можна їх осягнути. І тоді відкривається тобі така правда про тебе, що жити з нею можеш, тільки відчувати сором. А деякі речі такі сумні, що тільки твоя душа може їх оплакати їх.
Любити когось – порядок, і трахатись – теж непогано. Але якщо робити і те, й інше з однією і тією ж людиною, це дасть йому надто велику над тобою владу ; це дозволить йому запустити руки прямо в твою особистість, дасть йому частку твоєї душі.
Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.
За багато тисячоліть люди так і не розібралися в тому, що таке« кохання». Що в ній від тіла, а що від розуму? Що з волі нагоди, а що призначено долею? Чому ідеальні шлюби руйнуються, а невідповідні пари живуть у коханні та злагоді? Вони не знали відповіді, і я не знаю. Кохання просто є, і все.