Ось так завжди. Усі тільки й гадають, що про себе. Тільки й чуєш: моє щастя, моє майбутнє… Кохання — це здатність покласти своє життя до ніг іншого, а сучасна молодь на таке нездатна.
Багато жінок надто перебільшують свої почуття і бажають з кумира зробити бога, тим часом як інші, що люблять чоловіка більше з любові до нього, ніж з любові до себе, так само обожнюють і його слабкості, і його гідності.
До того ж, треба вміти відпускати. Я не згодна з тими, хто пропонує триматися за відносини, що віджили. Союз двох людей триває рівно стільки, скільки потрібно, тобто доти, доки сприяє їхньому розвитку: іноді кілька тижнів, іноді все життя. Єдина можливість підтримувати відносини, що постійно оновлюються, — не чіплятися за старе і, якщо настав час, розлучитися з тим, чого вже немає.
Кажуть, що кохання зрушує гори, що вона здатна змінити світ, що кохання — це все, що потрібно людині, але вона безсила в дрібницях... То в чому ж секрет? Можливо, кохання треба змішувати ще з чимось? З успіхом? З надією? З прощенням?
Люди думають, що перше кохання — суцільна романтика і немає нічого романтичнішого за перший розрив. Сотні пісень склали про те, як якомусь дурню розбили серце. Ось тільки вперше серце розбивається найболючіше, і гоїться повільніше, і шрам залишається найпомітніший. І що у цьому романтичного?