Кохання зароджується у розмові душі з душею.

Усі ми здебільшого живемо у своєму примарному світі. Адже люблять теж найчастіше в уяві.

О Господи, завжди те саме! Якщо хочеш, щоб чоловік добре до тебе ставився, поводься з ним як остання погань; а якщо ти з ним поводишся по-людськи, він з тебе вимотає всю душу.

Кожне ранок я прокидаюся і єдине, що я хочу побачити, - твоє обличчя...

— Якщо ти боїшся втратити своє«довго і щасливо», це означає, що ти його знайшов. Що це?
- Хіба ти не знаєш, Еммо? Це ти.

Коли я була молодша, ти завжди тримав мою руку, коли ми гуляли. Потім ти раптом перестав це робити. Якось я спіткнулася в твоїй присутності і мало не впала. Я, звичайно, вдавала, але ти все ж таки не підтримав мене... Іноді ми не робимо те, чого нам хочеться, щоб інші не подумали, що нам цього хочеться.

Комусь не вистачає однієї жінки, і він переключається на п'яту, десяту. А іншому не вистачає життя, щоб любити одну-єдину.

Начебто залізом,
Обмокнутим у сурму,
Тебе вели нарізом
По моєму серцю...

Кохання – це початок всього. Вічне і безкорисливе почуття. Страшно, коли люди перестають жити коханням. Пам'ятаєте паніку навколо теми кінця світу у 2012 році? Всі боялися зовнішніх проявів цієї події, мовляв, землю накриє гарячою хвилею, сонце згасне та інші дурниці. Набагато страшніше, коли кінець світу настає усередині людей. Коли любов покидає наші думки, почуття, вчинки. Натомість приходить егоїзм, амбіції, невдоволення. Адам Джексон має вірні слова:«Коли ви досягнете кінця вашого життя, єдине, що матиме якесь значення, — це те кохання, яке ви віддали і отримали».

Кохання - це якір, який може врятувати, коли тонеш, і все, що потрібно, - це міцно триматися.