Залізо так говорило магніту: "Найбільше я тебе ненавиджу за те, що ти притягуєш, не маючи достатньо сил, щоб тягнути за собою!"

«З коханою людиною не доведеться говорити про свої проблеми. Поруч із коханою людиною твої проблеми зникнуть самі собою».

Ти навчив мене любити. Але зберігати кохання, цінувати його, я навчилася в іншої людини…

Ми повинні з радістю згадувати найпрекрасніше, що було в нас у житті, але це так важко, коли відчуваєш біль... Я страшенно сумую за тобою... Я не можу викинути тебе з голови, не можу, як би я не змушувала себе посміхатися, як би не вдавала щасливої, як би я не вдавала, що я про тебе не думаю...

Треба вчитися любити себе — любов'ю здоровою та святою, щоб залишатися вірним собі та не втрачати себе.

Смерті немає, а є любов і пам'ять серця.

Справедливо ненавидіти те, що ми вважаємо поганим, але ростемо лише за допомогою того, що ми любимо.

Я хотів тільки пояснити, чому природа, на твою думку, так на нас діє. Тому що вона будить у нас потребу любові і не може задовольнити її. Вона  нас тихо жене в інші, живі обійми, а ми її не розуміємо і чогось чекаємо від неї самої.

— Він такий добрий... [плаче] такий добрий. І я майже вже й люблю його.
— Ще б пак, сто тисяч праворуч, сто тисяч ліворуч, як не закохатися?

Дорога Клер,«що» і«якщо» - це просто два невинні слова. Але, якщо поставити їх разом, вийде питання, яке переслідуватиме вас все життя.
Що якщо? Що якщо? Що якщо?
Я не знаю, чим закінчилася ваша історія, але якщо те, що ви відчували, було справжнім коханням, то вона нікуди не поділася, просто треба зважитися, наслідувати поклик серця.
Я не знаю, що таке кохання Джульєтти. Любов, заради якої готова залишити рідних, летіти на край землі, але я сподіваюся, що якщо мені пощастить колись випробувати її, мені вистачить сміливості зберегти це кохання.
Клер, якщо ви цього не зробили, сподіваюся, колись ви це зробите.
З любов'ю, Джульєтто.