— У нас стільки спільного.

— Депресія, самоприниження...

— І він знає, що нічого фізичного в нас не буде.

— Я сподіваюся, що ти передумаєш.

— Не передумаю!

Любив я тебе давно, а чому любив – не знаю.

Я чекатиму на тебе все життя з умовою, що ти поспішаєш мені передзвонити.

Одним поглядом можна вбити любов, одним поглядом можна воскресити її.

Я розглядаю прохання, враховую побажання, і навіть зрідка здатна поступитися вимогам, але не потерплю, якщо мені наказуватимуть, як служниці.

— У тебе... дуже гарна пам'ять, — говорю я, запинаючись.

— Я пам'ятаю все, що пов'язано з тобою, — відповідає Піт, прибираючи мені за вухо пасмо, що вибилося. — Це ти ніколи не звертала на мене уваги.

— Натомість тепер звертаю.

— Ну, тут у мене мало конкурентів. Мені знову хочеться неможливого: сховатися від усіх, закрити віконниці. Під вухом чую шипіння Хеймітча:«Скажи це! Скажи!» Я ковтаю грудку в горлі і кажу:

— У тебе скрізь мало конкурентів.

Для мене кохання – двигун всього. Кохання у найширшому сенсі. Не лише до жінки. До друга, до незнайомця, до дерева, до тих, хто страждає через нелюдську нерівність, до заходу сонця і шторму. Загалом, до життя. Але у всіх цих речах, зрештою, я бачу Жінку, навіть у штормі.

Якщо ти захочеш продати мої органи – продай мої губи.

Якщо ти їх ніколи не будеш цілувати, то навіщо вони мені?

Якщо ти захочеш продати мої органи, то продай, будь ласка, моє дурне серце.

Воно розбите і плаче — мені не потрібне таке серце.

Коли ти захочеш продати мої органи — тільки не продавай мої очі! Я дивитимусь на тебе з небес.

Залиш, кохана, мої очі.

Люди, яким судилося бути разом, завжди знаходять одне одного!

Просто живіть. Віддайтеся течії. У коханні ніхто не обирає.