Я знаю, дівчинко моя, від деяких спогадів хочеться якнайшвидше звільнитися. Забути, як страшний сон. Але кожна з нас має такі рани, які довго можуть кровоточити, будити ночами. І тут не варто панікувати, шукати знеболювальні. Варто лише набратися терпіння та чекати, коли час підбере тобі ліки. Для кожного вона різна. Для когось – нове кохання, для когось – дитина, а для когось… хоча б море. Якось ти опинишся біля моря, і воно занесе на своїх хвилях біль спогадів. У кожного з нас своє море.

Поки що найкращим афродизіаком залишається кохання. На щастя...

Говорячи про закони кохання, він відкрив мені ось яку таємницю. Магніт шукає залізо і притягує його, як і залізо магніт. Але незабаром магніт просочує залізо своєю силою, і помалу воно стає повною його власністю і перетворюється на магніт. Тоді магніт відштовхує його. І шукає інше залізо.

Кохання варте лише того, до чого вона  зводиться, і тільки.

Наше его  запевняє нас, що ми, як сніжинки, унікальні, але насправді ми всі хочемо одного й того самого: кохання, прощення... шоколаду.

До кохання, проте, не застосовні ні вправи, ні підготовка, тут - як доля розпорядиться. Будеш тягнути - є ризик, що пропустиш, так і не спробувавши.

Коли платиш за кохання, маєш на увазі вірність. Інакше ти переплатив.

Думаю, там лише темрява. Ні думок, ні спогадів, ні кохання — лише темрява. Забуття. Ось чому так важко змиритися з тим, що на нього чекає.

У кожного з нас своя історія кохання, але не кожному вона  до вподоби.

– Я знаю лише одну річ, яка дуже проста і водночас складна.
- І що це?
- Кохання.