Ось дещо про страх. Він є завжди. Страх невідомості. Страх бути в цей момент одному. Страх, що твої найближчі – монстри. Страх, що як тільки ти знищиш одного, з'явиться інший монстр, щоб зайняти його місце. Страх, що ще одна чудовиська чекає наприкінці темного коридору.
Те, що людина здатна багато зробити для себе, використовуючи резервні здібності мозку, сумніву у мене не викликає, але вилікувати іншого... Не уявляю, як таке можливо. Не можна вплинути на іншу людину через повітря.
Ми одержимо прагнули до дорослості, але залишалися дітьми.
Для сучасної людини смерть — проблема технічна, яка може бути вирішена.
Правильно підібраними словами іноді можна досягти набагато більшого, ніж агресією.
Ніщо не має для нас ціни, якщо цього не можна розділити з тим, хто любить нас, любить від щирого серця; однак і це кохання принесе нам мало радості, якщо ми не відповідаємо на неї взаємністю.
Іноді дуже складно висловити словами те, що діється у тебе всередині. У когось виходить знайти цим словам адекватну заміну, а за когось краще за слова говорять вчинки, а хтось просто стоїть мокрий у центрі величезного міста і просто не знає, що робити далі.
- Він чемпіон.
— На подвір'ї через нього страшний сморід.
- Це не Каштан, це Бруклін.
- Так? Зараз я бачу, як чемпіон відкладає величезну купу Брукліна.