Цитати Ураїнською - Сторінка 737

— Зараз ви боїтеся повертатися на батьківщину?
- Ні.
— Так… Ще раз… У вашій країні йде війна, Вікторе. Озброєні люди на вулицях. Порушуються права людини.
— Так, це жахливо.
— Та це жах. Жах. З вами може статися все, що завгодно. Правильно? Людей витягують із ліжка та кидають до в'язниці. Правильно?
- Так.
— Ви боїтеся?
- Боюся?
— Крашкірії… Ви боїтеся повернутися до Крашкірії.
— Крокожію? Ні. Я зовсім не боюсь Крашкірію. Я трохи боюсь ось ця кімната.
— Я говорю про бомби. Я говорю про втрату гідності, порушення прав людини Не бійтеся зізнатися, що ви боїтеся повернутись.
- Там будинок. Я не боюсь свого будинку.

От і будемо вдвох жити! Дурниця! І лицар.

І в любові вірність - це цілком питання фізіології, вона  анітрохи не залежить від нашої волі. Люди молоді хочуть бути вірними — і не бувають, люди похилого віку хотіли б зраджувати, але де вже їм!

Війна не люб'язність, а найгидкіша справа в житті, і треба розуміти це і не грати у війну. Треба приймати суворо і серйозно цю страшну потребу. Все в цьому: відкинути брехню і війна так війна, а не іграшка.

— Пекло це занадто складно для тебе.
- " Гра престолів" - це складно. Секс у душі – це складно. Але не пекло.

Краще гір златих
Іншому ласка і слова привітання!

Були часи, коли я думав, що знаю все. Коли я був ангелом і проводив увесь свій час, дивлячись униз, на світ. Але я дізнався, що для об'єктивності треба дивитися й нагору. Це гарне нагадування про те, скільки ми не знаємо.

У підсумку завжди перемагає лише інстинкт самозбереження. Під тиском цього інстинкту вся так звана «людяність», що є лише проявом чогось середнього між дурістю, боягузтвом і зарозумілістю, тане, як сніг на весняному сонці.

Не варто боятися тих людей, які можуть завдати тобі болю. Адже якщо ви боїтеся життя, ви просто не зможете жити.

Ми ненавидимо Захід, у всьому йому наслідуючи.«Які у них примітивні фільми, – обурюємося ми. - Це ж фільми не для нас. Це для одноклітинних». При цьому самі з захватом дивимося, як наприкінці фільму головний герой – не просто шафа, а шафа з антресолями – після фінального побоїща на порожньому ядерному полігоні цілує, цмокаючи закривавленими губами, героїню-заручницю серед трупів ворогів і груди загасаючих ядер його голову, в якій ніколи не може статися струс, тим більше – мозку