Олександр Сергійович Пушкін. Пікова дама
Гіркий чужий хліб, каже Данте, і важкі щаблі чужого ганку.
Гіркий чужий хліб, каже Данте, і важкі щаблі чужого ганку.
Я вибачила тебе і боюся, що, якщо це повториться, пробачу ще...
Як відомо, не все золото, що блищить, а стрази часом сяють яскравіше за справжніх діамантів.
Не смійте так говорити про батьків. Вони не труси! Думаєте, я сміливий через гармату? Ваші батьки сто разів сміливіші, тому що вони відповідальні за вас і ваших матерів. Це важка ноша. Вона тягне їх до землі. І їх ніхто не примушує. Вони роблять це з любові до вас. Мені ніколи не вистачало на це сміливості. Працювати, як мул, не знаючи, чим це скінчиться. Це і є справжня відвага. Тож я ніколи не брався за це. І ніколи вже не візьмусь.
Люди або люблять один одного, або ні, і часом кохання виникає між тими, кому не треба б любити один одного.
Коли я заходжу в магазини і бачу все це лайно, всю цю, з дозволу сказати, продукцію, всі ці товари, всю цю рекламу, яка волає з усіх боків: купи-купи-купи-купи, і до мене підходить якась розмальована довговолоса дівка і запитує: Вам допомогти? - Єдине, чого мені хочеться, так це крикнути: "Суко, та ти самій собі допомогти не можеш!"
Я люблю цю землю.
Можна забути, де і коли
пузи вирощував і зоби,
але землю, з якою удвох голодував, -
не можна ніколи забути.
Те, що воїн називає волею, є силою всередині нас самих. Це не думка, не предмет, бажання. Воля - це те, що змушує воїна перемагати, коли його розум говорить йому, що він переможений.
Коли щось міцно засідає в моїй голові, або щось дуже мене хвилює, я просто уявляю, що сиджу на Марсі і дивлюся на Землю з божевільної висоти. Отоді ти перестаєш боятися. Тоді ти не відчуваєш болю. Коли ти розумієш, що ти ніхто, то й твої проблеми здаються незначними.
- Привіт, Бетмен! Злови свого найлютішого ворога!
— Супермен — мій найлютіший ворог.
— То він зовсім не злий!
— Ну, що ж... У такому разі, лиходія поки що немає. Я просто воюю з кількома людьми. Люблю битися.