Кохання подібне до океану... Неможливо просто помочити ніжки — ти не зрозумієш всієї сили його, так і не зазнаєш глибини кайфу... Потрібно пірнути з головою! Так, не вистачатиме повітря, але зате ти побачиш, стільки прекрасного в глибині, що це назавжди змінить твоє життя.
Чорт забирай! У цьому ганебному світі кожен стоїть тільки сам за себе. Я не збрешу, сказавши, що у нас захищають лише своїх рідних, союзників та друзів
Йому було все одно, красива чи ні під кров'ю і всім іншим поранена дівчина. Він сам був не красень, і йому здавалося неправильним судити інших за стандартами, яким не відповідав. З народження у нього було слабке серце, що, напевно, пояснювало, чому він завжди сподівався, що будь-яка поранена пташка вважатиме його рятівником і любитиме відповідно. Вилікувати серце власними силами він не сподівався, а в такому місті, як Елквуд, де жили суворі працьовиті люди, це означало, що його шанси померти молодим вище за середні.
Він не боявся вмерти.
Він боявся померти на самоті.
Він упав жертвою неймовірного марнославства, бо, одержимий ідеєю самовладдя, хотів один керувати всім.
Знаєте, буває таке: ти ніколи не був у якомусь місці, не жив у якомусь часі, але потрапляєш кудись, чуєш щось, вдихаєш якийсь запах, і тобі здається, що в тебе ностальгія з того самому місцю, в якому ти ніколи не бував.
Він ішов у кабінет, лягав і залишався знову один з нею, віч-на-віч з нею, а робити з нею нічого. Тільки дивитися на неї та холодіти.
Я весь час турбуюся про все. Я турбуюся, що я турбуюся. Єдиний спосіб цього позбутися – вийти на сцену. На мою думку, життя побудоване на відчуттях, як і все інше; гра на сцені - спроба відтворити це відчуття.
У деяких (я добре знаю таких людей) тінь смерті передує її наступу: вони втрачають надію, апетит, життєздатність. Вони відчувають, як йде сенс життя, розуміють, що втратили або взагалі не досягли того, чого прагнули всім серцем, і перестають боротися. В очах таких людей читаєш: я мало брав від життя, і цього вже не виправити.
... якщо я відчуваю, що я зайва, я спокійно огортаюся своєю незалежністю, як плащем, прикриваюсь своєю гордістю, як вуаллю, і віддаляюся на самоту.
Щодня я відчуваю, що є новий секрет... нова брехня про моїх батьків та їхні вчинки. Я не хочу, щоб моя мама була винна, Арчі. Я, правда, хочу, щоб це було брехнею.