Фредерік Бегбедер. Оповідання під екстазі
Ми були найзакоханішою парочкою. Все обірвалося, тільки—но ми вирішили, що любов потребує доказів. Начебто просто займатися нею було недостатньо.
Ми були найзакоханішою парочкою. Все обірвалося, тільки—но ми вирішили, що любов потребує доказів. Начебто просто займатися нею було недостатньо.
Кохання та сумнів ніколи не уживуться один з одним.
Я знаю, що ти думаєш, але це не так. Навпаки, якби це було так, то й могло бути так, а якби це могло бути, то так би воно й було. Все логічно.
Пригнічення інших — це слабкість, замаскована під силу.
Навіщо мені все це, якщо я не можу мати того, кого хочу?
Чим більше ми дізнаємося про Всесвіт, тим більше розуміємо, як мало ми знаємо. Тільки зруйнувавши всі помилкові перепони та заборони, можна отримати доступ до справжнього знання.
Людині, яка все називає своїми іменами, краще на вулицю не показуватись — її поб'ють як ворога суспільства.
Шекспір каже: "Все добре, що добре закінчується". Але іноді все просто закінчується.
Але геть смуток — для неї зараз не час: веселитися так веселитися, танцювати так танцювати — ось мій девіз, а чи є підстава для веселощів і для танців, чи ні — не важливо. Чим частіше себе пересилуватимеш, тим бадьоріше почуватимешся.
Люди шукають собі страждань. Вони хочуть страждати, бо надто слабкі для щастя. Щастя — це робота. Воно не дається легко. Воно відбувається лише з тими, хто відкритий світу. З тими, хто здатний світ жити і відчувати.