Роджер Желязни. Хроніки Амбера
Це буде славно. Так, обов'язково. Якщо нас не з'їсть хтось більше.
Це буде славно. Так, обов'язково. Якщо нас не з'їсть хтось більше.
Якось мама сказала їй, що дитинство - велика синя хвиля, що піднімає тебе вгору, що несе вперед, але зникає на увазі, як тільки ти починаєш думати, що так буде завжди. За нею не можна побігти, і повернути її також не можна. Однак, перш ніж зникнути, хвиля залишає тобі подарунок на березі — мушлю рапани. У неї всередині зберігаються звуки дитинства. І навіть тепер, якщо заплющити очі і уважно прислухатися, Джаміля могла вловити ці звуки: регіт молодших братів і сестер, татові слова, коли він порушив піст і з'їв три фініки, співи мами, яка готувала їжу, тріск вечірнього вогнища, шарудіння листів акації, що стояла неподалік будинку...
- Він знає мене 35 років. Цікаво, чи він назве хоча б одне моє захоплення?
— Бути стервом?
Я був тоді жебраком, квасив, не доїдав, ходив немитим, періодично думав про самогубство, але в цілому був дуже щасливий, часом до ейфорії.
Фальш і лицемірство справляють більше враження, ніж істина.
- Стань моєю музою!
— Хіба про це просять? Якщо ти все вирішив, я вже стала їй і маю лише один вихід — надихати тебе на творчість і далі.
- Мені все одно. Хоч би що трапилося, ти завжди зі мною. Ні правда, дякую … ти єдина, кому є до мене справа
— Це моя кара як твоєї сестри.
— Зведеної сестри, люба!
Гей, ватник-гомофоб! Ненавидиш Гітлера? Так от, він зневажав і спалював євреїв просто за національною ознакою, так само, як ти зневажаєш і пишеш свої дивні пасквілі проти геїв і лесбіянок, просто тому, що вони народилися не такими, як ти!
Я не хочу бути з тобою і мені начхати на твої почуття, і це правда. Але правда й у тому, що я буду з тобою, бо того вимагає поклик мого серця. І тому, що я йду за покликом, а не своїм«хочу — не хочу», я готова померти за тебе, якщо буде потрібно.
Є безліч способів зупинити серце: електрошок, погане харчування, перерізана аорта (це мій коханий), але змусити серце битися - це в мене вперше.