Олександра Макарова. Мій особистий драмтеатр
Чесність дарує визволення, відвертість знімає кайдани, які довгі роки залишали криваві сліди на тендітних зап'ястях.
Чесність дарує визволення, відвертість знімає кайдани, які довгі роки залишали криваві сліди на тендітних зап'ястях.
Ще раз дякую тобі за все, а головне, за те, що ти є.
Ми лише ділимося один з одним своєю недосконалістю.
Життя тасує нас, як карти, і лише випадково – і то не надовго – ми потрапляємо на своє місце.
- Валіант уб'є тебе. Якщо ти битимешся, то помреш.
- Тоді я помру.
— Як ти зможеш вийти і битися, знаючи це?
— Тому що я завдячую. Це мій обов'язок.
Дивно, до чого передбачувані люди. Ви скульптор, художник, а ведете себе, як усі, з ким мені доводилося спілкуватися сотні разів у різних країнах світу, — від покоївок і простих роботяг до політиків та вчених. Коли ви ображаєтеся на щось, чого не в змозі зрозуміти, вам неодмінно хочеться знайти винного. Ви в мене перший художник. І я думав, ви не такий, як усі.
Багато щастя і багато сумів на світі,
а світанки прекрасні,
а ночі глухі...
Незаконному коханню
незаконні діти,
у гріху народилися вони –
ці вірші.
Так уже вийшло, а я ні про що не шкодую,
витрачаю, витрачаю без утримаю душу свою...
Мені вони всіх народжених колись миліші,
тому що я в кожному тебе впізнаю.
— Я не хочу тебе відпускати.
— А я не хочу тебе відпускати. Але я вже пішла.
Письменник – унікальний архіваріус, страж часу, дивний персонаж, – у його торбинці фасони одягу, марки машин, блиск жерстяного даху сараю, зім'ята серветка з швидкоплинною адресою, ледь підсохла сльоза на вилиці хохочущої дівчини, ліпнина балтій. раптом оживе і заворушиться шматочок часу, відрізок епохи... ось вже тріумф, ось радість!