… Не можна живу людину навпіл пиляти: від маківки до пупка беру, загорніть, а від пупка до п'ят здайте в утильсировину. Я так вважаю: все хороше в мені — моє, та й усе погане — теж, куди воно подінеться? Так що беріть мене всю, яка я є, здачі не треба!
Якщо постає питання, чи є час читати немає на те бажання. Бо якщо розібратися, часу читати ні в кого ніколи немає. Нема у дрібних, нема у підлітків, нема у дорослих. Життя - постійна перешкода читання.
- Я сказав, що мене звати Бібліотека?! - Hola, Ґонзале! Mi nombre de la biblioteca.
- Що ти накоїв? Коли вона прийде до тями, вона ще більше на нас розсердиться!
— Будь оптимісткою.«Якщо вона прийде до тями».
Жалість за відсутності інших почуттів – це жорстоко.
Дружище, я не можу бути з тобою поряд.
Найбільше я хочу бути з тобою поруч. Але я не можу! Це було б підло, розумієш.
Я — як сірчана кислота, яка полюбила синицю, маленького птаха з чорними уважними очима.
Як зворушливо дивитись на парочки у кафе. Цілуються, але кладуть телефони екраном вниз, а йдучи в туалет, забирають їх із собою.
Жінка, що змінила, — це велика холодна котлета, яку не хочеться чіпати, бо її тримав у руках хтось інший.
Як люди повірять у компанію, якщо все, що вони бачать день за днем - це пара засохлих квітів і вогнегасник?
Дивна штука життя… Ось вам говорять про щось, про що ви не мали ані найменшого поняття, про щось таке, що й уявити неможливо, у що важко повірити, і ось, як вам про це сказали, ви самі з цим стикаєтесь.