Парк культури та відпочинку. Джоел
— Кошмаре, цю пісню вони крутять двадцять разів на день.
- Формний садизм. ФОРМЕННИЙ САДИЗМ!
— Кошмаре, цю пісню вони крутять двадцять разів на день.
- Формний садизм. ФОРМЕННИЙ САДИЗМ!
Заслужиш репутацію скаженого пса, готуйся розділити собачу частку.
І мені стало дуже неприємно. Від того, що він знає про відсутність планів на уїк-енд. І те, що він точно знає, що мої плани – це він. І що я чекаю на нього. І що мій телефон чекає на нього, і мій замок у дверях, і моя постіль.
Я спостерігав за хмарами... Хмари – вічні мінливі мандрівники. Хмари — як життя... Життя теж вічно змінюється, воно так само різноманітне, неспокійне і прекрасне...
У давнину чоловіки зі зброєю в руках переживали аморальний акт вбивства собі подібних, переконавши себе, що воюють за своїх дітей. Сьогодні чоловіки виставляють своїх дітей умирати за себе.
Лише той, хто йде своєю дорогою, ніколи й ніким не буде випереджений.
Людина в собі носить найстрашнішого зі своїх ворогів.
-... Ти використовуєш злість і сарказм, щоб не підпускати людей надто близько.
— Мабуть, так, але це не завжди допомагає.
— Знаєш, що я довгі роки мрію?
- Ні, звичайно. Про що?
- Про плитку шоколаду. Справжній чорний шоколад. Без горіхів та родзинок. Чорний натуральний. Котрий гірчить. Ось мрію і все. Люблю шоколад. Коли довкола те, що ти зараз бачиш, і розумієш, що весь світ таким став, і немає для тебе нічого крім метро, то так цінуєш всі ці безглузді дрібниці колишнього життя, що відчуваєш, як серце скиглить. Тому і хочу шоколад, тому що знаю, що його давно і ніде немає, і не буде ніколи.
— Лікар казав,ніколи не говори ніколи, - Мандрівець подивився на Сергія.
— Дивак твій лікар та ідеаліст.