— А може, цим і все має закінчуватися. Можливо, яке б не було кохання, залишається тільки це — пляшка віскі, листи у вогні, сльози та самотність …
— Але якщо все зводиться до цього, виходить, воно того не варте?!
— Ні, ні. У тому-то й справа. Воно того варте завжди!
Співробітниця Радіокомітету N. постійно переживала драми через свої любовні стосунки з товаришем по службі, якого звали Сімою: то вона ридала через чергову сварку, то він її кидав, то вона робила від нього аборт. Раневська називала її "жертва ХераСіми".
Чому якась дрібниця, якийсь жест накладають на нас такий відбиток, роблять мізерні секунди сенсом цілої епохи? У його спогадах обличчя Наталі затьмарювало і роботу, і сімейне життя. Він міг написати цілу книгу про коліни Наталі, але не міг запам'ятати улюбленого співака власної дочки.
- Ти соромишся мене, батьку?
— Коли ти була немовлям, у Драконій Камінь заїхав торговець із Дорна. Товар у нього був неважливий, крім однієї дерев'яної ляльки. Він навіть пошив для неї сукню в квітах нашого будинку. Чи не сумніваюся, що він чув про ваш народженні і подумав, що молодий батько був легкою здобиччю.
Як зараз пам'ятаю твою посмішку, коли я поклав ляльку в колиску. Як ти притиснула її до щоки. Було вже надто пізно, коли ми спалили цю ляльку. Мені сказали, що ти помреш. Або, ще гірше, сіра хвороба не поспішатиме. Дозволить тобі підрости і пізнати світ, а потім разом у тебе його відбере. Усі радили відіслати тебе в руїни Валірії доживати свій короткийповік з кам'яними людьми, поки хвороба не розповзлася замком. А я послав їх усіх у пекло. Я скликав усіх майстрів країни. Кожного цілителя, кожного лікаря. Вони зупинили хворобу і врятували твоє життя. Ти не заслуговувала на те, щоб опинитися на краю світу серед проклятих кам'яних людей. Ти принцеса Ширен із дому Баратеонів... І ти моя дочка.
Ти прекрасно виглядаєш! Ти завжди чудово виглядаєш, коли у тебе народжуються ідеї, вони тобі дуже йдуть.
Мій батько завжди казав мені:«Перед тим як підписати щось, ти це хоча б прочитай і переконайся, що це не твій смертний вирок або шлюбний контракт». А батько — він поганого не порадить.
Щоразу, коли я готова була викреслити тебе зі свого життя, раптом закінчувалося чорнило.
Навіть, якби все зникло, вона б все одно відчувала себе найбагатшою: адже вона мала її спогади.
Буває, зустрінеш справжнього красеня, а потім поговориш з ним, і через п'ять хвилин він нудний, як цегла. А бувають інші. Знайомишся з ними і думаєш: "А нічого, нормальний". А потім дізнаєшся їх ближче і розумієш, що обличчя їм підходить, ніби на ньому написана вся їхня сутність. І вони раптом починають здаватися такими гарними.