Я не знаходжу собі місця. Надто повірила, що воно є, і ось тепер, коли цього місця не стало, жодне інше мені не підходить. У кільці його рук, поряд з ним біля монітора, у куточку його малюнків, у його серці, у його житті. Очевидний вихід – шукати собі місце над чужої, а своєму житті. Але її поки що не існує – без нього.
— Вона накинулася на вас як вугровий висип. На вашому місці я був би зворушений.
Дуже легко дізнатися, в чому полягає твій обов'язок: це все, що наводить на тебе нудьгу.
Я обіймав її, хотілося йому сказати, і якби знати напевно, що мені треба тільки померти, щоб вона знову опинилася в моїх обіймах, я вистрілив би собі в голову швидше, ніж про це можна подумати.
Я не хочу жити у світі, де немає місця ніжності.
І ось про що я собі весь час нагадую: незалежно від того, про що всі говорять, незалежно від того, що говорять особисто про тебе, незалежно від будь-яких проблем, життя ось тут (показує на серці) це те, що було в мене спочатку, те, що в мене залишиться, те, що я завжди цінуватиму.
Зайшла до магазину елегантних подарунків. Подивилася на ціни. Елегантно вийшла
- А ти?
— А чого я? Мені думка не потрібна, я завжди в опозиції. Тобто я поїду, але якщо чогось піде не так — познач у своїх мемуарах, що я був проти.
— А якщо все піде як слід?
- Тоді про мене взагалі не пиши. Тобі аби папір зіпсувати, а мені жити з такою репутацією...