Враховуючи, що у темряві всі чоловіки, як і кішки, сірки, орієнтуватися варто не на зовнішність, а на запах.
— І яким же він має бути?
- Рідним. Улюбленим. Щоб потім уткнутися носом, обійняти і заснути... а не гидливо бігти до балії з водою.
Твої думки пахнуть зовсім не так, як слова. І це чути.
- Дідусю! Любий! Пробач мені!..
— За що?
— За те, що я їм вірила, а вони з тебе сміялися.
— Хіба ти в цьому винна? Та й вони не винні, що сміялися з мене. Їх можна лише пошкодувати та постаратися їм допомогти.
— Може, ти любиш їх?
- Звісно.
— І Вальку, і Рудого, і Кудлатого?!
— Кожного окремо — ні! А всіх разом – так, бо вони – люди!
В інтимності ми обмежені один одним, і невидимі кайдани стають нашими визвольними узами. Обмеження це імперативно: воно передбачає винятковість. Ділити означає зраджувати.
— Тату, я незаймана.
- Відмінно, тепер він подобається мені набагато більше!
Віруючий не дозволить відібрати в себе свою віру ні аргументами розуму, ні заборонами.
Іспитів бояться будь-який, будь він семи п'ядей на лобі, адже на іспиті найдурніший може запитати більше, ніж найрозумніший відповісти.
Не існує нічого огиднішого, ніж музика без прихованого сенсу.
Палиці та каміння можуть переламати тобі кістки, а слова – ні.