— Я шукаю чарівника, який з повагою ставиться до традицій і не проти ризикнути життям за високу винагороду.
— Це дещо звужує коло ваших пошуків. А у ваше завдання входить небезпечна подорож у невідомі і загрожують смерті землі?
— Якщо чесно, то входить
— Зустрічі з моторошними тварюками?
- Імовірні.
— Майже вірна смерть?
- Точно.
— Що ж, бажаю вам усіляких успіхів у ваших пошуках.

Віра у свою правоту надає людині сили та терпіння, і навпаки, почуття провини виснажує сили людини.

Люди, які приписують успіх везіння, ніколи не бувають успішними по-справжньому. Завдяки щастю вони можуть отримати шанс, але звернути шанс на справжній успіх може лише постійна, напружена зосередженість.

— Ви знімете закляття, ти повернешся і випустиш нас.
- Думаєш?
— Ми віримо в тебе.

... іноді мені здається, що я деруся по стрімкій скелі. Судорожно чіпляюся за трохи помітні западинки закривавленими пальцями, всім тілом притискаюся до холодного каміння, а наді мною — сіре байдуже небо і пронизливий крик яструбу, що кружляє над прірвою.
І варто мені на мить розслабитися, відчувши під ногами широкий, і, здавалося б, надійний уступ, як він раптово тріскається і дрібною крихтою обсипається в прірву, залишаючи мене взагалі без жодної опори.
Успіх. Дружба. Кохання. Борг.
Гранітні камінці, що шарудять вниз схилом.
У світі немає  нічого міцного. Нічого вічного.
І по скелі краще підбиратися з випущеними кігтями, безжально засаджуючи їх у зручні для тебе щілини.
І ніколи не озиратися.
Їх все одно не повернути. А мені не повернутися...

Трохи простодушної віри, і з її допомогою вони зрушать гори.

— Сер, запевняю: вона  справжня чудовисько! Вона  куди небезпечніша за дикого звіра, голодного дикого звіра з гострими іклами і пазурами, пекельного звіра, охопленого жагою помсти...
— Батьку!
- Сонечко!

Не те щоб я прямо караючий меч,
Але в гніві я загалом моторошний.
Нехай всі, хто здоров'я бажає зберегти,
Від мерзенних втримаються жартів!

Коли я самостійно відкрив думки, вже висловлені великими філософами, це аж ніяк не підняло мене у власній думці, а, навпаки, упустило їх. Що це — манія нікчемності чи манія величі?

Коли ми розуміємо, що змінились? Коли життя стає чужим? Ми хочемо бути сильнішими, жорсткішими, небезпечнішими. Але кожна з цих якостей набувається в певних умовах. Вони не з'являються з повітря. Чи не виникають просто так. Щоб стати рішучим, міцним і розважливим, потрібно пройти через безліч випробувань і потрібно не лише вигравати, а й зазнавати поразок, інакше не буде сенсу.
То чи справді це добре – стати жорстоким? Розважливим? Холодним? Людинастає черствим через багато обставин, і потім вже не може знову стати теплим і довірливим. Якщо ти небезпечний, то тебе встигли зламати. Значить, тобі було в сотні разів болючіше, ніж тим, хто тебе оточує. І тому ти навчився відрізнятись від них. Ти став сильнішим лише від того, що більше нікому не довіряєш і ні в кого не віриш.