- Ніколи, ніколи ще Вороб'янінов не простягав руки!
- Ах, Ви не простягали руки?!
- Не простягав!
- Так простягнете ноги, старий ідіот!

Публіка з'їсть усе що завгодно, якщо ви не поскупитеся і добре посахати страву.

Як сказав Чудовий Моріс, це просто історія про людей та щурів. А найскладніше в ній – це вирішити, хто тут люди, а хто – щури.

Посмішка, вона  допомагає. І у важкій ситуації теж. Особливо у важкій ситуації.

Можна скільки завгодно сидіти, нарікати на долю і шкодувати себе коханого, але користі від цього все одно не буде ніякої, а дорогоцінний час тим часом піде безповоротно. Тож треба не піддаватися почуттям, а думати, що робити далі. І діяти!

Людина страждає не так від того, що відбувається, скільки від того, як вона оцінює те, що відбувається.

… ніщо – це вже багато! Ніщо – це дзеркало, у якому відбивається світ.

- А ти? - Запитала, у свою чергу, вона. – Ти колись згадуєш про… нас?
– Мені не треба згадувати. Я ніколи не забував.

— Тобі відомо, що первісні громади вважали барабанний дріб методом спілкування з мертвими?
— Ти намагаєшся викликати когось конкретно?
— Так, я намагаюся викликати труп мого натхнення.

Жах … кондиціонер знову здох… Ну як я в такій обстановці можу рятувати світ?